Повернутися до звичайного режиму
FacebookTwitterПідписатися на RSS

/Files/images/Емблема.png


Поради батькам майбутніх першокласників!!!


/Files/images/batkam/poradi_batkam/Майбутн_1класн1.JPG 1. Радійте Вашій дитині!
2. Розмовляйте з дитиною спокійним голосом. Для дитини Ви — зразок мовлення, адже вона вчиться мови, наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина буде говорити так, як Ви. Малюк успішніше засвоює мову тоді, коли дорослі слухають його, спілкуються, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача Вас втомлює, якщо Ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
3. Щодня читайте дитині. Розучуйте скоромовки, чистомовки.
4. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного спілкування поза сім'єю. Від рівня раннього мовленнєвого розвитку залежатиме подальший процес росту дитини в школі.
5. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.
6. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси. Поважайте її неповторність.
7. Розвивайте основні лінії дошкільного дитинства — вміння слухати, бачити, відчувати.
8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м'язів руки, аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно вчити малюка вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення. Навчіть дитину зав’язувати та розв’язувати вузлики.
9. Забезпечуйте можливості та умови для повноцінної гри. Гра — це провідна діяльність дошкільника. Л.С. Виготський відзначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання у школі».
10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб вона механічно лічила до 100 і більше. Нехай рахує до 10-20, але особливо важливо розуміти і знати, з яких чисел складається 5 , а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного мислення, розуміння основ математики, а не механічного запам’ятовування.
11. Працюйте над розвитком пам'яті малюка, його уваги, мислення. Для цього пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях.
12. Запровадьте в сім'ї єдиний режим і дотримуйтеся його виконання (обов'язково всі члени родини).
13. Дитина повинна мати певне доручення і відповідати за його виконання.
14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку малюка є спільність вимог до нього з боку всіх членів родини.


Рекомендації психолога для батьків першокласників


/Files/images/batkam/poradi_batkam/Майбутн_1класн2.JPG • Підтримайте в дитині її прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість її нового становища.
• Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрінеться в школі. Поясніть їх необхідність.
• Ваша дитина прийшла в школу, щоб вчитися, у неї може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.
• Складіть разом з дитиною розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Не пропускайте труднощі, можливі у неї на початковому етапі оволодіння учбовими навиками. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, намагайтеся впоратися з ними на першому році навчання.
• Підтримаєте дитину в її бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що її можна похвалити.
• Пам'ятаєте, що похвала і емоційна підтримка («Молодець!», «Ти так добре впорався!») здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення дитини.
• Якщо вас щось непокоїть в поведінці дитини, її учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.
• Зі вступом до школи в житті вашої дитини з'явиться людина більш авторитетна, ніж ви. Це – вчитель. Поважайте думку дитини про свого педагога.


Поради батькам щодо зняття психологічної напруги у дітей


У "шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють в конфлікти, відчуваючи невпевненість. Найбільш доцільними для зняття психологічної напруги учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою. Батькам доцільно знати способи зняття психічної напруги в дітей.
Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Добре і лагідне слово рідних допоможуть їй.
Вчені довели, що кішка та собака теж знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.
Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив. Якщо дитина почуває себе не дуже добре, попросіть її намалювати те, що вона переживає, нехай просто розповість вам про те, що вона малює.
З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор теж покращують самопочуття. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.
Музика. Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.
Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.
Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має для першокласників, оскільки це та діяльність, без якої дитина шести років не може нормально жити і розвиватись. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість забезпечити умови, необхідні для розгортання справжньої гри: ініціатива, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування.
Тому доцільно батькам учнів першого класу подбати про те, щоб діти достатньо гралися у вільний від шкільних занять час. Причому, чим більший вибір ігор, тим легше розкрити індивідуальні можливості й обдарування кожної дитини, створити оптимальні умови для її повноцінного розвитку.
Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, дітей, поведінку уявних персонажів, їх ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми, на чуттєвому рівні прилучається до культури середовища, що її оточує. Другий фактор, яким зумовлюється виховний вплив творчих ігор – реальні міжособистісні стосунки дітей у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості, засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.


Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи


Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи:
- повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети.
- надайте право їй прожити життя самій.
- дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
- не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.
- не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
- в якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
- намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.
- не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали.
Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Пам'ятайте:
* Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.
* Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
* Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
* Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
* Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
* Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
* Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.
* Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей. Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психастенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів. Існує термін "шкільна фобія", тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками.
Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків. Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї "навчальну фобію". Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.
Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків. Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях.
Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму. Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.
Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень.
Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з'являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту. Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.


Батьківські сторінки

Як допомогти дитині готувати домашні завдання

/Files/images/uchnyam/bbloteka/korisn_posilannya/Вч_поч_класів.JPG Найважливіша мета батьків учнів початкової школи – навчити дітей правильно готувати уроки. Від того, наскільки вам вдасться упоратися з цим, залежить доля вашої дитини в школі і подальшому житті.
Інколи батьки не хочуть або не знають як, або припускаються помилок при спробі допомогти – все це може призводити до неприємних наслідків, серед яких найголовніший – поява в дитини стійкого небажання вчитися.
Існує ще один напрям роботи, який батьки не повинні випустити з поля зору, коли мова йде про налагодження навчання в дитини, яка недавно прийшла в школу. Він теж повністю лягає на плечі сім’ї, тому що вчитель може допомогти хіба що порадою. Це вироблення звички до неухильного і систематичного готування уроків. Яка б не була гарна погода, яка б цікава передача не йшла по телебаченню, чий би день народження не відзначався сьогодні, які б гості не “наскочили” з візитом, коротше кажучи, – що б не сталося – уроки повинні бути завжди виконані і виконані добре. Виправдання непідготовленим урокам немає і не може бути – це необхідно дати зрозуміти маленькому учневі з перших його кроків на шкільній стежині.
Правильно роблять ті батьки, які дають зрозуміти дитині, що по своїй важливості підготовка уроків знаходиться на одному рівні із найсерйознішими справами, якими зайняті дорослі.
Маленький школяр відчуває це прекрасно. Раніше в нього не було справ, яких батьки не могли б перервати на власний розсуд. Чи пішов він гуляти в двір – його можуть у будь-який момент покликати з прогулянки; чи почав він гру – її завжди можуть припинити і покликати обідати. І раптом тепер серед його справ з'являється така, котру ні тато, ні мама практично ніколи не переривають!
Природно, що в цієї справи (точніше, у цієї діяльності) з'являється зовсім особливий статус в очах дитини. Якщо це заняття не можна перервати подібно до того, як не можна заважати татові чи мамі, коли вони працюють; якщо старші намагаються дитину не тривожити, не шуміти і не дозволяють (нехай з вибаченнями) робити це навіть гостям; виходить, уроки настільки ж важливі, як робота, що виконують дорослі.

Режим роботи

Дуже потрібним моментом у справі вироблення звички до ретельності занять є чітке встановлення часу для їх виконання. Заняття повинні починатися завжди в один і той самий час. Тільки якісь надзвичайні обставини можуть бути причиною зсуву часу занять.
Тут необхідно мати на увазі наступне. Для переважної більшості дітей коли необхідно займатися якоюсь малоприємною, нудною чи важкою, але в той же час необхідною справою, найважчим виявляється початковий період – період включення в роботу. Змусити себе взятися за неї, а потім змусити себе працювати з повною віддачею буває не так просто навіть для дорослого. Як часто трапляється, що ми починаємо відтягувати час, знаходячи собі всілякі нібито потрібні справи, аби віддалити момент початку неприємної роботи. Як часто, приступивши нарешті до неї, ми відчуваємо внутрішнє роздратування і витрачаємо свої сили не стільки на саму роботу, скільки на подолання цього роздратування. І в той же час, усі ми добре знаємо, що, яка б не була неприємна работа, по мірі того, як ми продовжуємо робити її, переборюючи своє невдоволення, це роздратування поступово згасає. Ми, що називається, втягуємося в роботу і далі виконуємо її вже без усякого примусу, без насилля над собою, найчастіше навіть з інтересом, що пробудився.
Сказане вище справедливе стосовно й школяра. Для нього теж найважчим і найнеприємнішим є початок роботи. Отож, сталість часу, що відводиться для занять, значною мірою сприяє тому, щоб період включення в роботу був максимально коротким і полегшеним.
Спеціально проведені дослідження показали, що в школярів, що мають фіксований час для занять, у певні години виникає стан особливої схильності до розумової роботи. У них проходить бажання продовжувати ігри прогулянки, з'являється щось начебто легкого занепокоєння і не занадто сильного, але все-таки цілком виразного відчуття: «Настав час братися за уроки». Вступає в дію те, що психологи називають виробленою установкою. При такому налаштуванні дитині практично не доводиться переборювати чи примушувати себе , беручись за уроки. Сформована установка дозволяє звести майже до нуля особливо болісний період “втягування” в роботу.

Робоче місце

Інший момент, настільки ж важливий для вироблення звички неухильно готувати завдання, полягає в наступному. Необхідно, щоб у дитини було постійне місце для приготування уроків.
Але чому так важливо для маленького школяра мати постійне місце для занять? Чи не все одно, де йому готувати уроки, – аби йому було зручно сидіти і ніхто не заважав би працювати. Таке міркування є помилковим. Справа в тім, що у будь-якої людини, а в молодшого школяра й поготів (в силу вікових особливостей), обов'язково виробляється установка не тільки на визначений час, але і на визначене місце для роботи. Коли вона стала міцною (закріпилась), то буває досить сісти за звичний стіл, як виникає бажання приступити до роботи.

Темп роботи

Дуже важливо, нарешті, привчити дитину займатися, не відволікаючись на сторонні справи, зібрано й у гарному темпі. Цьому теж повинні навчити його дорослі.
Звичайно в маленького школяра існує дві причини, щоб відволікатися. Одна з них – гра. Навіть сівши з метою готувати уроки, він легко може загратися, побачивши залишеного на столі з вчорашнього вечора олов'яного солдатика, іграшкову машинку чи деталі «Лего».
Друга причина нібито ділова. Школяр постійно відволікається, щоб заточити олівець, знайти лінійку, підручник, щоденник тощо. У кожному з цих випадків процес “втягування” в роботу переривається, і його щораз треба починати заново з найнеприємнішої фази – фази примусу самого себе. Те ж саме відбувається і при відволіканнях на гру. Чим більше буде подібних відволікань, тим більшої напруги вимагатиме від школяра приготування уроків, тим неприємніше буде братися за уроки наступного разу.
Щоб уникнути цього, варто прийняти чітке правило:
До початку занять зі столу треба прибрати все,що до них не стосується, і приготувати все необхідне для роботи.
Якщо домашні умови дозволяють, то стіл, призначений для занять, краще взагалі не використовувати ні для чого більше – ні для ігор, ні для вирізання, ні склеювання і т.д.
Добре встановити чіткий і постійний порядок на робочому столі. Скажімо, усі допоміжні речі, якими доведеться користуватися , – лінійку, гумку, олівець і т.п. – класти ліворуч від себе. Підручники, зошити, щоденник – праворуч від себе. Усе, що вже не знадобиться, відразу складати в портфель, якщо це потрібно на завтра до школи, чи забирати в одне, визначене місце (шухляда столу, на полицю і т.д.).
Менш небезпечною спочатку (як здається) і менш помітною для батьків є звичка, яка виробляється у деяких дітей – звичка працювати “напівсили”. Вони начебто б ні на що стороннє не відволікаються, але їхні думки течуть ліниво, постійно перериваючись і, в результаті цього, доводиться постійно повертатис на вже пройдене.
У початкових класах це позначається лише на збільшенні загального часу для приготування уроків. І батьки не звертають уваги на це. Ну подумаєш, просиділа дитина півтори години, коли інші діти справляються менше, ніж за годину, головне, щоб уроки зробила. Але при переході в старші класи, коли обсяг матеріалу різко зростає, школяр, що засвоїв уповільнений темп роботи, починає витрачати на уроки по 4-5 год, коли його товариші вкладаються в 2-2,5 год. У нього не залишається часу ні на прогулянки, ні на цікаві книги, ні на кіно, ні на зустрічі з друзями. Весь його позашкільний час з'їдають уроки. Що ж тут дивного, якщо учень починає вважати, що вони отруюють йому життя, і відноситься до них як до важкої повинності? А звідси, зрозуміло, один крок і до небажання учитися.
Отож терпіння вам, дорогі батьки. Ваші ж діти отримують від навчання у школі неабиякий життєвий досвід.
І в ваших руках зараз те, що може зробити його позитивним.
Є бажання допомогти дитині вчитися? Виконувати домашні завдання можна з задоволенням


Кiлькiсть переглядiв: 1480

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.